Хімічна структура фікоціаніну
Фікоціанінподіляє спільну структурну тему з усіма фікобіліпротеїнів. Структура починається зі складання фікобіліпротеїнів мономерів, які є гетеродімерами, що складаються з α і β субодиниці, і їх відповідних хромофорів, пов'язаних через зв'язок туди.
Кожен підрозділ зазвичай складається з восьми α-хелі. Мономери спонтанно агреговані для формування кільцеподібних тримерів (αβ), які мають обертальну симетрію і центральний канал. Тримери агреговані парами для формування шестикутних білків (αβ), іноді за допомогою додаткових білків зв'язування. Кожен фіокобілісомний стрижень, як правило, має два або більше фікоціанінових шестикутних. Незважаючи на загальну схожість в будові і складанні фікобіліпротеїнів, існує велика різноманітність в шестикутникових і стрижневих конформаціях, навіть при розгляді фікоціанів. У більшому масштабі фікоціани також варіюються за кристалічною структурою, хоча біологічна актуальність цього суперечлива.
Як приклад, структура С-фікоціаніну від Synechococcus vulcanus була вдосконалена до роздільної здатності 1,6 Ангстрема. Мономер складається з 332 амінокислот і 3 тьо-зв'язаних фікоціанобілінових (друкованих) кофакторних молекул. Як α, так і β-підрозділи мають друковану плату на амінокислоті 84, але β-subunit також має додаткову друковану плату в положенні 155. Ця додаткова друкована штанга стикається з екстер'єром тримерного кільця і, отже, пов'язані з між стрижневою передачею енергії в фікобілізомі. На додаток до кофакторів, існує багато передбачуваних не-ковалентних взаємодій з навколишнім розчинником (водою), які, за гіпотезою, сприяють структурній стабільності.
R-фікоціанін II (R-PC II) зустрічається в деяких видах Синехококу. R-PC II вважається першим PEB, що містить фікоціанін, який бере свій початок з ціанобактерій. [5] Його очищений білок складається з альфа-і бета-суб'єнтів в рівних кількостях. R-PC II має друковану плата на бета-84 та фікоеритробилін (PEB) на альфа-84 та бета-155. [5]
Станом на 7 березня 2018 року в Банку даних білків є 44 кристалічні структури фікоціаніну.
Фікоціанін функції
Фікоціанін може мати потужний потенціал як препарат у широкому спектрі клінічних застосувань. Фікоціанін проявляє широкий спектр фармакологічних ефектів, з протиокисленням, протинараком, протизапальною активністю, фотоіндукована цитотоксичність і стимуляцією імунної системи.
Фікоціанін відіграє антиоксидантну роль у інгібування перекисання ліпідів печінки і корисний для захисту печінки. Фікоціанін також вириває вільні радикали з пошкоджених нервових клітин, які могли б уникнути окислювального пошкодження ДНК, що викликається вільними радикалами і запобігти апоптозу нейронних клітин.
Фікоціанін в рослинах
Пігменти - це хімічні сполуки, які відображають лише певні довжини хвиль видимого світла. Це робить їх "барвистими". Квіти, корали і навіть шкіра тварин містять пігменти, які надають їм свої кольори. Більш важливим, ніж їх відображення світла є здатність пігментів поглинати певні довжини хвиль.
Оскільки вони взаємодіють зі світлом, щоб поглинати лише певні довжини хвиль, пігменти корисні рослинам та іншим автотрофам - організмам, які роблять власну їжу за допомогою фотосинтезу. У рослин, водоростей і ціанобактерій пігменти є засобом, за допомогою якого енергія сонячного світла захоплюються для фотосинтезу. Однак, оскільки кожен пігмент реагує лише з вузьким діапазоном спектру, зазвичай існує необхідність виробляти кілька видів пігментів, кожен з яких має різний колір, щоб захопити більше енергії Сонця.
Молекулярна маса фікоціаніну
Експерименти з осадження та імунодифції свідчать про те, що молекулярна вага для мінімальної молекулярної одиниціС-фікоціанінстановить 30 тис. Цей результат погоджується з аналізом наявних даних про вміст амінокислот для С-фікоціанів з декількох різних водоростей.
Для наваломФікоціанін порошок, будь ласка, зв'яжіться з нами по електронній пошті:herbext@undersun.com.cn
Посилання:https://en.wikipedia.org/wiki/Phycocyanin
https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5687155/
https://ucmp.berkeley.edu/glossary/gloss3/pigments.html
https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/14172617/
